Бредлі Купер (Bradley Cooper) — дванадцятиразовий номінант на премію “Оскар”, успішний режисер та один із найвпливовіших акторів Голлівуду, який народився 5 січня 1975 року в передмісті Філадельфії (Дженкінтаун). Попри світову славу за роль у франшизі “Похмілля у Вегасі” та режисерські тріумфи на кшталт “Народження зірки”, Купер залишається найпалкішим фанатом футбольної команди Philadelphia Eagles, офіційним голосом їхніх промокампаній та людиною, яка зробила “філадельфійський дух” частиною кінематографічного коду. Про нелегкий шлях становлення актора далі на philadelphiaski.com.
Дженкінтаунський мрійник: між лазаньєю та ніндзя
Задовго до того, як Бредлі Купер почав колекціонувати номінації на “Оскар” та очолювати списки найсексуальніших чоловіків планети, він був звичайним хлопчаком із передмістя Філадельфії, чиє життя оберталося навколо католицької школи, маминої кухні та фанатичної любові до “Eagles”. Народившись в Абінгтоні та вирісши в Дженкінтауні, Бредлі став ідеальним продуктом філадельфійського “плавильного котла”. Ірландська кров батька-брокера та італійський темперамент матері створили коктейль, який згодом підірве Голлівуд. Проте в дитинстві майбутній Маестро не виглядав як секс-символ — через довге волосся, яке обожнювала його мати, Бредлі часто плутали з дівчинкою, що він згодом згадував із незмінною порцією самоіронії.
Дитячі амбіції Купера кидалися в крайнощі, які зазвичай притаманні лише мешканцям Пенсильванії. В один момент він серйозно мріяв вступити до військової академії та поїхати до Японії, щоб стати ніндзя. Проте любов до кіно виявилася сильнішою за приховане пересування в тінях. Визначальним моментом стало 12-річчя, коли батько показав йому фільм Девіда Лінча “Людина-слон”. Поки однолітки ганяли м’яча, юний Купер плакав над долею Джона Мерріка та остаточно вирішив, що його шлях — це акторство. Навчання в елітній приватній школі Germantown Academy лише закріпило цей намір. Там він не тільки грав у баскетбол, а й почав шліфувати свою харизму, яка згодом дозволить йому однаково переконливо грати й розгублених вчителів у Вегасі, і легендарних композиторів.
Шлях до зірок: від офіціанта до “найсексуальнішого чоловіка”
Перш ніж стати обличчям світового кінематографа, Бредлі Купер пройшов класичну школу виживання, де “зіркова хвороба” лікувалася нічними змінами та дедлайнами в редакції. Його шлях до слави не був легким. Це був марафон через сумнівні кастинги та роботу, яка була максимально далекою від світла софітів. Проте саме цей досвід сформував ту саму філадельфійську впертість, яка згодом змусила Голлівуд грати за його правилами.
- Журналістський гарт у Philadelphia Daily News. Під час навчання Бредлі встиг побувати “по інший бік” слави, працюючи стажистом у місцевій газеті. Поки колеги полювали за сенсаціями, юний Купер писав про все — від міських новин до дрібних подій, навчаючись головного: вмінню розповідати історії та тримати удар під тиском суворих редакторів.
- Диплом Джорджтауна та “двері в життя”. Після закінчення Джорджтаунського університету з відзнакою (так, він ще й філолог), Бредлі переїхав до Нью-Йорка, щоб штурмувати Actors Studio Drama School. Гроші на навчання він заробляв не фільмуванням в рекламі зубної пасти, а працюючи нічним швейцаром у готелі Morgans. Саме там він відкривав двері справжнім зіркам, навіть не підозрюючи, що за кілька років вони стоятимуть у черзі, щоб потиснути йому руку.
- Дебют із Сарою Джесікою Паркер. Перша поява Купера на екрані стала культовою, хоча й тривала лічені хвилини. У серіалі “Секс і місто” він зіграв чергового кавалера Керрі Бредшоу, на ім’я Джейк. Попри мізерну роль, його харизма була настільки очевидною, що кастинг-директори почали записувати його номер телефону не лише для епізодів.
- Школа виживання у Wet Hot American Summer: Його дебют у великому кіно відбувся в комедії, яка згодом стала культовою. Бредлі не боявся виглядати кумедним чи безглуздим — він просто робив свою роботу з тим самим завзяттям, із яким колись вболівав за “Eagles” на стадіоні. Це вміння бути “своїм хлопцем” і водночас професіоналом екстракласу стало його візитівкою.
Весь цей “неакторський” бекграунд став для Купера справжнім рятівним колом у цинічному світі кіноіндустрії. Поки інші молоді актори ламалися після першої ж відмови, Бредлі лише міцніше затягував пасок, згадуючи суворі вулиці Філадельфії та нічні зміни в готелі. Він знав: якщо ти зміг вижити в редакції щоденної газети та встояти перед капризами багатіїв на вході до готелю, то черговий невдалий кастинг — це просто ще один робочий день, який наближає тебе до справжнього тріумфу.
Феномен Купера
Коли у 2009 році на екрани вийшло “Похмілля у Вегасі”, Голлівуд вирішив, що знайшов чергового “красунчика для комедій”. Проте Бредлі Купер мав інший план. За фасадом безтурботного Філа ховався холодний розрахунок і та сама філадельфійська впертість, яка не дозволяє задовольнятися малим. Купер став одним із небагатьох акторів свого покоління, хто зміг конвертувати мільярдні касові збори у повну творчу свободу, фактично побудувавши власний кіновсесвіт, де він і швець, і жнець, і на дуді гравець (а точніше — на диригентській паличці).
- Ефект “Похмілля”. Роль Філа Веннека миттєво зробила Купера зіркою. Замість того щоб тиражувати цей образ у нескінченних сиквелах, Бредлі використав свою популярність як важіль для отримання складних драматичних ролей.
- “Мій хлопець — псих” (Silver Linings Playbook). Це був справжній омаж рідному місту. Зігравши Пета Солітано — вразливого фаната “Eagles” із біполярним розладом, Купер не лише отримав першу номінацію на “Оскар”, а й чесно показав ДНК Філадельфії. Фільм став культовим для мешканців Пенсильванії, адже ніхто раніше не показував сімейні вечері з обговоренням футболу настільки автентично.
- Режисерський дебют із Леді Гагою. Коли Купер оголосив, що зніматиме “Народження зірки” і сам співатиме в кадрі, скептики вже готували отруйні рецензії. Результат — вісім номінацій на “Оскар”, світовий хіт “Shallow” та доказ того, що Купер-режисер настільки ж потужний, як і Купер-актор.
- “Маестро” та фанатична відданість. Його робота над образом Леонарда Бернстайна стала вершиною професійного перфекціонізму. Шість років навчання диригування заради однієї сцени — це і є той самий “Philly Grit”, коли ти не імітуєш роботу, а стаєш її частиною.
Попри те, що на 2026 рік кількість номінацій Купера на “Оскар” вже нагадує рахунок у напруженому футбольному матчі, він залишається “хлопцем із сусіднього двору”. Його успіх не вимірюється кількістю нерухомості в Малібу, а скоріше тим фактом, що він досі возить маму на всі церемонії та може щиро розридатися, коли його улюблені “Eagles” програють у плей-оф. Для Бредлі успіх — це не можливість змінити коріння, а шанс показати всьому світові, що навіть мрійник із Дженкінтауна може диригувати не лише оркестром, а й власною долею.
Eagles: більше, ніж просто хобі
Бредлі Купер — це не той “зірковий фанат”, який приходить на стадіон лише тоді, коли команда виграє. Він сидить у ложі власника команди Джеффрі Лурі, але поводиться так, ніби він на найдешевших місцях у 700-му секторі старого стадіону “Вет”.
- Супербоул LII. Коли у 2018 році “Eagles” нарешті виграли свій перший Супербоул, камери вихопили Купера, який ледь не випав із ложі від щастя. Кажуть, він кричав гучніше за тренера.
- Голос команди. Саме Купер озвучує майже всі мотиваційні ролики “Орлів” перед плей-офф. Його низький, злегка хрипкий голос став для фанатів синонімом надії.
- Оскар vs Супербоул. В одному з інтерв’ю на запитання, що б він обрав — перемогу “Оскара” за найкращу режисуру чи ще один Супербоул для Філадельфії, Бредлі, не вагаючись ні секунди, обрав команду. Голлівуд йому цього досі не пробачив, але Філадельфія обожнює.
Цікаві факти: французька мова та власна піцерія
Бредлі Купер — людина багатьох талантів, і деякі з них цілком могли б забезпечити йому кар’єру, якби з кіно не склалося:
- Він вільно розмовляє французькою. Настільки вільно, що дає інтерв’ю в Парижі без перекладача. Це дуже допомагає, коли треба ввічливо пояснити французам, чому їхні сири поступаються філадельфійському вершковому сиру (жарт).
- Danny & Coop’s. Нещодавно Бредлі разом із партнером відкрив пересувну сендвічну (food truck) у Нью-Йорку, де сам стояв за прилавком і готував чізстейки. Люди стояли в чергах не за автографом, а за “правильним” м’ясом від Купера.
- Він не вживає алкоголь. Вже понад 15 років Бредлі веде тверезий спосіб життя, доводячи, що вболівати за “Eagles” і не отримати серцевий напад можна навіть без анестезії спиртним.
Попри те, що Купер живе між Нью-Йорком та Лос-Анджелесом, він регулярно з’являється в рідному місті. Його можна зустріти на прогулянці з донькою або на лавці стадіону. Він не поводиться як “заїжджа зірка” — він поводиться як сусід, який просто має трохи кращий вигляд в костюмі від Tom Ford.
Купер став амбасадором філадельфійської ідентичності: трохи грубуватої, надзвичайно відданої, працьовитої та абсолютно божевільної, коли справа стосується спорту.