Відомий темношкірий американський архітектор Джуліан Абель працював головним конструктором в офісах Гораса Трамбауера. За роки роботи він спроєктував понад 400 будівель, включно з Центральною бібліотекою Філадельфії, Меморіальною бібліотекою Віденера в Гарвардському університеті, Музеєм мистецтв Філадельфії та залою Айзенлор для очільників Пенсільванського університету.
Архітектор вмів працювати у різноманітних техніках, включно з аквареллю, літографією, офортом та олівцем, деревом, залізом, золотом та сріблом. Він самостійно проєктував та виготовляв меблі й добре знав різноманітні історичні стилі, сміливо створюючи на їх основі свої проєкти. Дізнайтесь більше про його життєвий шлях, досягнення та спадщину на philadelphiaski.com.
Родина Джуліана Абеля
Джуліан Френсіс Абель народився 30 квітня 1881 року у Філадельфії у відомій родині. Його діда по материнській лінії звали Роберт Джонс. Наприкінці XVIII століття він став засновником Центральної пресвітеріанської церкви на Ломбард-стріт. Ще один родич майбутнього архітектора – Абсалом Джонс – у 1794 році заснував Африканську єпископальну церкву Святого Томи, яка була першою церквою для афроамериканців у Філадельфії.
Син Абеля, Джуліан Френсіс Абель-молодший, став інженером-архітектором, а його племінник, Джуліан Абель Кук, координував будівництво Університету Говарда.
Освіта та початок кар’єри
Першою сходинкою у вищій освіті Джуліана Абеля став Інститут кольорової молоді (пізніше – Університет Чейні). У той час установою керували квакери й вона була доволі прогресивною. Джуліан досяг успіхів у математиці та виступав на церемонії вручення дипломів. У 1898 році він закінчив курс архітектурного малювання Школи промислового мистецтва Пенсільванського музею, після чого став першим афроамериканцем, якого зарахували на навчання на кафедру архітектури Пенсільванського університету.
Варто зазначити, що прояви дискримінації у той час були доволі сильними. Так, афроамериканцям не надавали місць в університетських гуртожитках, їм забороняли обідати у спільній студентській їдальні. Коли над одним з проєктів треба було працювати в парі з іншим студентом, Джуліан мав лише одного кандидата – єврея Луї Магазинера. Річ у тім, що євреї теж дискримінували. Проте юнаки не лише успішно виконали проєкт, а й почали товаришувати. Їх дружба тривала все життя.
У 1901 році Джуліан Абель виграв студентський конкурс на проєктування воріт у стилі боз-ар. Талановитий студент використав форму увігнутої лавки з опорами та сходами, які проходили крізь її центр. Цей проєкт згодом став його першим замовленням – ворота збудували на території кампусу коледжу Гаверфорд. Упродовж студентських років Джуліан Абель також був нагороджений за проєкти поштового відділення та музею ботаніки, його обрали президентом Архітектурного товариства університету та називали здібним.
У 1902 році Абель став першим афроамериканцем, який успішно закінчив архітектурний факультет Пенсільванського університету. Після цього він вирушив до Спокана, штат Вашингтон, де спроєктував будинок для своєї сестри, а потім повернувся на схід. Тут він почав працювати неповний робочий день на фірмі одного з місцевих архітекторів, а також відвідував додаткові вечірні заняття у Пенсільванській академії образотворчих мистецтв.
Філадельфійський архітектор Горас Трамбауер, до якого Абель потім влаштувався на роботу, надав молодому архітектору фінансову підтримку задля подорожі у Європу. До 1906 року Джуліан відвідав Францію, Італію, Іспанію, Англію, Німеччину та Швейцарію. Ці подорожі мали на нього великий вплив, адже він мав змогу познайомитись з багатьма шедеврами європейської архітектури. Деякі джерела стверджують, що Джуліан також додатково навчався у Парижі, але точного підтвердження цьому немає.
Розвиток кар’єри архітектора
У 1906 році Джуліан Абель почав працювати на фірмі Трамбаеура помічником головного дизайнера Франка Зеєбургера. Останній пішов з фірми у 1909 році й тоді цю посаду обійняв Абель. Його позиція у компанії та те, що власник неабияк цінував його талант, ні для кого не була секретом. Джуліан одержував одну з найвищих оплат та із задоволенням займався улюбленою справою.
Одним із найбільш визначних його проєктів став Філадельфійський музей мистецтв. Архітектор Трамбауера Гауелл Льюїс Шей виконав загальний план та масиви будівлі, але остаточні перспективні креслення, а також дизайн зовнішньої тераси та передні сходи виконав саме Джуліан Абель. Також він став архітектором залу Айзенлора, який служить офіційною резиденцією президента Пенсільванського університету. Цікаво, що у той період Абель не претендував на авторство своїх робіт. Тому достеменно невідомо, які саме будівлі він спроєктував.
Після того як у 1938 році помер Трамбауер, фірма продовжила свою діяльність під керівництвом Джуліана Абеля та Вільяма О. Франка. У роки Великої депресії та Другої світової війни нових замовлень вони майже не отримували, але змогли завершити будівництво критого стадіону в Дюкському університеті у 1940 році, добудувала його бібліотеку та спроєктувала нову адміністративну будівлю. У 1988 році портрет Джуліана Абеля був виставлений в цьому університеті, головний квадрат кампусу назвали його іменем, а на видному місці розмістили меморіальну дошку. На жаль, за життя такої шани архітектор не зазнав.
Життя у тогочасних США для афроамериканця все ще не було простим. Попри це, у 1942 році Джуліана Абеля прийняли до лав Американського інституту архітекторів. Тоді про нього говорили та писали, як про одного з найдосвідченіших афроамериканських архітекторів епохи, але з білими колегами все ж не порівнювали.
Особисте життя та вшанування пам’яті
Коли Джуліану Абелю було 44 роки, у 1925 році він одружився з французькою піаністкою Маргаритою Булле. Обраниця була на 20 років молодша за архітектора. У пари народилось троє дітей: Джуліан Абель-молодший, Маргарит Марі Абель та Надя Буланже Абель.
У 1936 році дружина пішла від Абеля до оперного співака Йозефа Ковалевського. Від нього вона народила ще трьох дітей. Джуліан та Маргарита офіційно не розлучились, тому діти від цього чоловіка пізніше теж претендували на майно архітектора.
Джуліан Абель помер від серцевого нападу 23 квітня 1950 року у Філадельфії. Його поховали на кладовищі Еден у Коллінгдейлі.
Адміністративну будівлю Дюкського університету, проєкт якої він встиг завершити, було добудовано вже після його смерті. Надалі про архітектора на пів століття забули й лише на початку XXI століття повернувся інтерес до його постаті. Можливо, це було пов’язано з ушануванням його пам’яті в Дюкському університеті, яке відбулось наприкінці XX століття, а можливо прийшов час згадати внесок відомого філадельфійця та відзначити його здобутки. Науковці почали збирати матеріали для його біографії, а у 2012 році у Філадельфії розпочалося будівництво парку імені Джуліана Абеля на розі 22-ї вулиці та Карпентер-стріт.
Так чи інакше, архітектурні проєкти Джуліана Абеля, що були втілені у життя, досі прикрашають Філадельфію. Крім того, його шлях успіху був прикладом для багатьох афроамериканців того часу та допомагав їм у боротьбі за свої права.